Україні потрібна ядерна зброя
1.
Сорокові роковини Чорнобильської катастрофи, що їх нещодавно відзначали Україна і світ, знову привернули увагу суспільства до ядерної проблематики – й не лише до дії «мирного атома» внаслідок вибуху четвертого реактора ЧАЕС. На фоні кривавої російської агресії проти України, що має всі ознаки геноцидної війни, з особливою тривогою сприймаються погрози російського диктатора Путіна та його поплічників – застосувати тактичну ядерну зброю проти неядерної держави – України. Ці погрози є невід’ємною частиною стратегії ядерного тероризму, що його системно застосовує Росія у зовнішній політиці для залякування можливих суперників і супротивників.
Упродовж війни (2022-2026) з Москви пливе потік погроз застосувати ядерну зброю проти України та її союзників – спалити Київ, Варшаву, Берлін, Лондон, Париж. Експерти вашингтонського Institute for the Study of War вважають, що Путін застосує ядерну зброю, якщо Захід дозволить Україні рішуче перемогти Росію. Путін визначив можливу стратегічну поразку Росії в Україні як «кінець (російської) державності».
«А тоді постає питання – а навіщо нам боятися? Чи не краще тоді йти до кінця?» - заявив російський диктатор, маючи на увазі не свій кінець, а кінець України.
Аналогічну погрозу висловив Д.Медведєв, колишній президент РФ: «Якщо мова піде про долю країни (Росії) – ні в кого не має виникати сумнівів, що Росія її (ядерну зброю) застосує» (ТСН, 2/02/ 2026).
На думку вашингтонських експертів, загроза ядерної ескалації й надалі залишається основним активом Росії (NV, 21/06/2024). Незважаючи на скептицизм частини західних військово-політичних аналітиків, які вважають російські погрози блефом, на мій погляд слід поставитись до них дуже серйозно – особливо, якщо врахувати, що війна увійшла в завершальну фазу й стратегічна поразка Росії стає все більш імовірною.
2.
Понад чотири роки триває повномасштабна кривава, виснажлива війна, яка принесла народу нашому величезні жертви, страждання, руіни й демографічну катастрофу – але не поразку. За ці роки докорінно змінилися як характер війни, її технічно-логістичне забезпечення, тактика бойових дій, так її оцінка. Так само, під час Першої та Другої світових воєн виникали принципово нові види озброєнь, народжувалися нові воєнні доктрини, старі поразки перетворювалися на нові перемоги, відбувалася переоцінка спроможностей держав до боротьби.
Якщо напочатку війни 2022 року світ уявляв Росію могутньою супердержавою, керованою жорстоким й успішним лідером, а російську армію – однією з найпотужніших у світі – й не давав Україні жодних шансів на перемогу, то на п’ятому році бойових дій Доналд Трамп заявляє, що Росія – ніяка не наддержава; «м’ясні» провальні наступи російської армії називають «потьомкінськими штурмами», а розгубленого старіючого диктатора принижує і осмішує президент України своїм ядучим тролінгом – указом про дозвіл провести так званий «парад перемоги» на Червоній площі.
Після періоду невдач і стагнації на фронті дух перемоги вселився наприкінці 2025-напочатку 2026 року в душі українців. Ось що пишуть воїни 42 окремої механізованої бригади імені Героя України Валерія Гудзя (Фейсбук, 8 квітня 2026): «1500 днів повномасштабної війни перетворили Україну на партнера, без якого неможливо уявити реальну безпеку у світі. Наш досвід унікальний, а наші рішення – власні дрони, НРК (наземні роботизовані комплекси), далекобійні ракети та новітні технології – сьогодні задають темп усій глобальній оборонній системі. Україна не просто захищає свої території – вона створює майбутнє військової справи».
Аналогічну думку висловив британський геополітичний аналітик Джонатан Фінк (Jonatan Fink), який сказав; «Єдина гарантія безпеки, яка завадила російським військам вже зараз бути в Берліні – це Україна та українська кров, якою омиті українські інновації. Це єдине, що запобігло захопленню Європи» (Укрінформ, 15/05/2026).
В цьому контексті привернула увагу стаття Holman W.Jenkins Jr. (WSJ,may 12, 2026) Asking Ukraine to Save Putin (Холман Дженкінс-молодший «Прохання до України врятувати Путіна», опублікована у Волл Стріт Джорнел: в статті йдеться про тиск Заходу на Київ з метою врятувати режим у Москві від неминучого падіння внаслідок поразки у війні(!). Дженкінс вважає, що російська армія несе важкі втрати, а можливості для мобілізації обмежені, що свідчить про слабкість Кремля.
Всі ці оптимістичні новини наводять на песимістичну думку: терплячи ганебну поразку, путінсько-рашистський режим у Москві МОЖЕ наважитись на ядерний удар по Україні. Цього не виключає найкраще інформований діяч України пан Кирило Буданов.
3.
Що могло б завадити злочинному наміру Путіна вжити ядерну зброю проти України?
Наявність ядерної зброї в України.
Прикладом для нашої країни може служити Ізраїль, який створив зброю Судного дня й володіє, на думку експертів, від 150 до 200 ядерних боєзарядів, маючи також повноцінну тріаду доставки цієї зброї (ракети наземного, повітряного, морського базування). За кількістю боєголовок Ізраїль є шостою ядерною державою у світі, хоча ніколи не підтверджував (і не спростовував) свій ядерний статус. Недаремно Голда Меїр, прем’єр-міністр Ізраїлю, пожартувала: «Ядерної зброї в Ізраїлю немає, але якщо треба – ми її використаємо».
...У 2015 році під враженням російської агресії, я написав і опублікував «документально-фантастичний» роман «Зброя Судного дня» - про те, як група українських патріотів - науковців, політиків, бізнесменів – таємно створила ядерну зброю, аби запобігти повній окупації та знищенню української держави. В мене був кваліфікований консультант у сфері ядерних технологій, який підказав дуже реалістичні методи досягнення мети в українських умовах (залишки Чорнобильської АЕС); звідти «документальний» жанр цієї фантазії.
Звичайно, це був плід моєї літературної уяви, бо Україна, віддавши під шаленим тиском США і Росії власну ядерну зброю на виконання Будапештського меморандуму (1994), приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) - на відміну від Ізраїлю – й свято виконувала положення ДНЯЗ під пильним наглядом американців.
Проте для мене цей роман став важливим поворотним пунктом власного політичного світогляду: із «зеленого» екологічного голуба 1980-1990-х років, який виступав проти розвитку ядерної енергетики в світі, я перетворився на «ядерного яструба», державника, який бажає, аби Україна володіла ядерною зброєю.
4.
Цю свою позицію я озвучував упродовж останніх десяти років у різних виступах та інтерв’ю й підтвердив у квітні 2026 року на конференції у Києві та Вебінарі «Енергетика під вогнем: уроки від Чорнобиля до сучасної України (Вашингтон ДС). В мене з’явився потужний союзник – Юрій Костенко, мій наступник на посаді міністра охорони довкілля та ядерної безпеки України, який виступив у Києві з промовою «Чорнобильська катастрофа та нова ядерна доктрина світу. Україна має право не мовчати» (Главком, 24 квітня 2026). Ю.Костенко нагадав, що найбільш вагомим внеском України у глобальну ядерну безпеку стала відмова від третього ядерного потенціалу в світі. На його думку оголошена Путіним у грудні 2021 року війна європейській демократії та подальша широкомасштабна агресія проти України – це також наслідки Чорнобиля, які так і не були глибинно досліджені та узагальнені. Юрій Костенко стверджує, що сьогодні 40 країн розпочали нову гонку ядерних озброєнь; до них долучилась низка розвинутих демократичних країн (Японія, Південна Корея,, Польща). Режим нерозповсюдження ядерної зброї не працює і світ рухається до масового виробництва ядерних боєголовок.
Як приклад Ю.Костенко наводить Китай, який лише за останні чотири роки подвоїв свої ядерні потенціали, а до 2030 року матиме найбільшу у світі (350) кількість шахтних пускових установок. Автор вважає, що міжнародне ядерне право має бути принципово змінене з урахуванням досвіду Чорнобиля та нинішньої війни РФ проти демократій.
І головне: Юрій Костенко вважає, що за нинішніх умов Україна повинна володіти ядерною зброєю, аби мати можливість захистити себе від погроз вічного ворога-сусіда.
5.
Перечитуючи недавно свій роман «Зброя Судного дня», я з великим здивуванням (забув багато деталей тексту) помітив появу на його сторінках загадкового персонажу з Саудівської Аравії, який зацікавився українською ядерною зброєю та запропонував співробітництво обох країн у виробництві атомних боєзарядів. Звідки у 2015 році я міг знати, що після війни з Іраном у 2026 році Саудівська Аравія стане союзником України? А хіба Японія, яка має величезні запаси плутонія, Південна Корея чи Польща не можуть стати нашими партнерами у виробництві нових (старих) видів зброї відстрашення?
Адже зрозуміло, що режим нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ, NPT, 1970, підписаний 189 країнами світу) на сьогоднішній день фактично розвалився, перш за все в результаті порушення Росією положень Будапештського меморандуму та відкликання нею ратифікації Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань й призупинення дії Договору про стратегічні наступальні озброєння (СНО-ІІІ).
В умовах світового хаосу, спричиненого діями Росії та США, падіння системи міжнародної безпеки й зростання ризику ракетно-ядерної глобальної війни суверенні держави починають дбати про власну безпеку, не сподіваючись на міжнародні гарантії чи колективний захист – й тому вдаються до розробки власної ядерної зброї.
Україна, як найбільш постраждала від російської агресії країна, має право й повинна мати ядерну зброю – як гарантію безпеки на майбутнє.
Образ спаленого Мавзолея на Червоній площі з обгорілим тілом божевільного вождя російської революції та зруйнованих кремлівських соборів і палаців повинен остудити тих, хто погрожує Києву ядерним ударом по «центру прийняття рішень».
15-16 травня 2026
Юрій Щербак, письменник і дипломат, Голова Ради НМФ